Народився я 8 грудня 1960 року в селі Антонівка Володимирецького району на Рівненщині. Батько, маючи дві різні фахові освіти і провівши до цього часу доволі цікаве та сповнене пригод і подорожей життя, працював тоді у лісовому господарстві. Мати, від природи інтелігентна жінка, теж одержавши свою частку романтики разом з батьком на Уралі, настояла на тому, щоб повернутися на рідну землю (обоє вони народилися в одному селі Дубрівка на Житомирщині).

Наступного року наша сім’я переїхала в невеличке містечко Бібрка під Львовом, де мені довелося прожити кільканадцять років, і воно стало моїм справжнім рідним містом. Тут я ходив до школи від першого до восьмого класу, закінчив музичну за спеціальністю «кларнет», відвідував баскетбольну секцію. Був активним читачем дитячої бібліотеки, любив насамперед пригоди, фантастику та книжки про індіанців. Оскільки тоді був пік популярності індіанської тематики і персонально югославського актора Гойко Мітіча, ми з друзями організували плем’я, де я мав псевдо «Соколине око». Там я вперше й закохався, як належить у такому віці – без взаємності…

1975 року ми переїхали до містечка Пустомити, що розташоване ще ближче від Львова і є районним центром. Тут і провчився два роки у СШ № 1, найбільше переймаючись тим, куди йти вчитися далі, точніше, на який з природничих факультетів Львівського державного університету імені Франка поступати. Вирішальну роль відіграло моє небажання бути вчителем (хоча цю професію я щиро поважаю), і я почав самостійно готуватися до вступу на факультет прикладної математики та механіки. Так само самостійно й поступив, хоча підозрюю, що ніхто цьому не повірив. Однак тоді на факультет математичного спрямування це було можливо…

Швидко промайнули чудові студентські роки, причому найяскравіші спогади залишилися від будзагону в Вологодській області та від тримісячних військових зборів у Володимирі-Волинському. Після завершення навчання залишився працювати у науково-дослідному секторі (тепер науково-дослідній частині) університету. Пройшов, як кажуть, «трудовий шлях» від інженера до молодшого наукового співробітника, наукового співробітника та старшого наукового співробітника. Упродовж більше двадцяти років наукової роботи займався дослідженнями у кількох напрямах: використанням апроксимацій Рав’яра-Тома в дуальних схемах методу скінченних елементів для задач механіки; числовим дослідженням процесів, що відбуваються в n-p-переходах напівпровідникових конструкцій; числовим моделюванням процесів у масках балонів кінескопів; використанням геоінформаційних технологій в інформаційних та кадастрових системах; числовим дослідженням процесів, що відбуваються на рельєфі реальної місцевості.

У перші роки після закінчення навчання вів активне холостяцьке життя: займався велотуризмом (разом з товаришами здійснив дві подорожі на Шацькі озера), плаванням надувними човнами (по Прип’яті та Десні). Нарешті, у 1986 році здійснив мотопробіг Україною, за результатами якого зміцнив стосунки зі знайомою студенткою родом з Вінниччини. Того ж року ми з нею одружилися (причому цікаво, що через півроку мій товариш по роботі і подорожах одружився з її сестрою ). У 1987-му в нас народилася дочка, а в 1990-му – син.

В кінці 80-х років, під час зламу комуністичної системи та радянської імперії, довелося трохи зайнятися політикою: став членом Пустомитівської організації Народного Руху, виступав на мітингах, їздив по селах з агітацією. Вибори до місцевих Рад 1990 року ми виграли, і ще довго керівні посади у місті та районі займали мої знайомі.

Тоді ж, у кінці 80-х, почав серйозно писати фантастику. Напевно, це й призвело до того, що до початку 90-х усі мої товариші вже захистили кандидатські дисертації, а я не мав навіть публікацій у періодиці…

У 1995 році було організовано кафедру інформаційних систем, яку очолив новоспечений професор, мій науковий керівник Георгій Андрійович Шинкаренко, і я став старшим науковим співробітником кафедри. Від старої тематики, пов’язаної із задачами механіки та фізики, ми якось раптово перейшли до геоінформаційних систем, і моя майже десятирічна праця у цьому напрямі нарешті завершилася захистом дисертації «Комп’ютерне моделювання рельєфу та пов’язаних з ним природних процесів на території Львівщини» за спеціальністю 05.24.02 – фотограмметрія та картографія на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук. Отож, відтоді я – «технічний» кандидат!

З травня 2005 року – старший науковий співробітник Інформаційно-обчислювального центру Львівського національного університету імені Франка, завідувач лабораторії Інтернет-технологій. Нарешті я почав займатися чимось корисним – вести новини на сайті Університету! Адже праця науковця, як не шкода, виявилась дуже далекою від реального життя... Нова ж робота мені відразу сподобалась і дала те, чого так бракувало: відчуття того, що я роблю щось потрібне людям!

8 грудня 2010 року я відсвяткував 50-літній ювілей. Здавалося, життя йде за планом, жодних пертурбацій не намічається, як раптом... Обставини несподівано склалися так, що після майже 30-літньої роботи у Львівському національному університеті імені Франка я виявився непотрібним рідній Альма-матер...

Сьогодні я – працівник Національного університету «Львівська політехніка». Виявилося, що різкі зміни в житті після п’ятдесяти можуть бути і на краще! Як жартував Вольтер, «все на краще в цьому найкращому зі світів»!!!