Невиголошена промова на форумі фантастики “Портал – 2005”

Шановні колеги!

Напевно, кожному з вас доводилося читати або чути – і в дружніх розмовах, і у книгарнях, і на сторінках преси, і навіть (давні римляни могли б щось вигукнути про “темпору” і “морес”) під час фантастичних конвентів, які проходять у містах України, – що української фантастики немає. Дивно це чути свідомим громадянам країни, один із перших новітніх керівників якої – Володимир Винниченко – написав “Сонячну машину”. Країни, де навіть у найтяжчі роки минулого століття працювали в улюбленому жанрі Дмитро Бузько, Микола Трублаїні, Юрій Смолич, Микола Дашкієв, Василь Бережний, Володимир Владко… Країни, де у часи тотального наступу на все українське творили Олесь Бердник, Віктор Савченко, Олександр Тесленко, Віктор Положій, Олег Романчук…

Правда, слід визнати, що таке формулювання запитання, хоча й не в настільки категоричній формі, має деякі підстави. Століття інтеграції в найтиранічніші імперії сучасності – спочатку російську, потім радянську – не могли минутися для нас безслідно. Перший український фантаст – Микола Гоголь – навіть думки не мав називати себе українським письменником. А в останні радянські часи Володимира Савченка, Ігоря Росоховатського, Людмилу Козинець, Бориса Штерна називали “русскими фантастами, живущими на Украине”. Немає також сумнівів, що лицемірна культурна політика попереднього українського керівництва, за своєю суттю антикультурна і антиукраїнська, фактично змусила перейти у цей же розряд багатьох молодих фантастів нашої держави.

Відразу хочу зауважити, що аніскільки не маю на меті когось засуджувати чи викривати: хоча особисто мені ці процеси здаються однозначно негативними, вони справді викликані потужними об’єктивними чинниками. Однак безсумнівними є те, що, перейшовши під московську видавничу юрисдикцію, наші фантасти змушені позбуватися залишків того українського, що в них, можливо, й було: хтось замість немилозвучного для чужих вух українського прізвища бере “великорусский” псевдонім, герої інших панічно бояться бути українцями і несуть крізь сучасність у досить віддалене майбутнє виразний душок напівміфічного “савєцкава чалавека”, а події відбуваються у якійсь дивній країні, де нічого не нагадує про теперішню Україну, проте до болю знайоме… Тим, що цих авторів за старим звичаєм продовжують називати “русскими фантастами”, вони чи то пишаються, чи то просто миряться, принаймні мені щось не доводилося чути протестів чи бодай заперечень, за винятком хіба що Олега Авраменка, який уголос заявив, що є українським фантастом. Тому, звичайно, викликає великі сумніви те, що всю цю фантастику можна назвати українською. Для неї більше підходить інший термін, запропонований одним нашим колегою: “фантастика України”.

Чи означає це, що української фантастики справді немає? На щастя, за найнесприятливіших умов останніх півтора десятка років залишалися ентузіасти, які мали підстави впевнено, хоча й без пафосу, називати себе українськими фантастами. На жаль, наші старші колеги відійшли від справ: хто пішов у кращий світ, хто просто зайнявся справами прибутковішими, аніж УФ, і новими центрами притягання для нової хвилі стали київський клуб любителів фантастики “Чумацький шлях” та львівський альманах “Світ пригод”. Сьогодні, на жаль, вони фактично припинили своє існування, однак встигли консолідувати авторів української фантастики. Наскільки мені відомо, точкові джерела УФ жевріють у Чернігові, Тернополі, Кременчуці, Дніпропетровську і навіть у Криму! І тому зараз одним із найактуальніших завдань повинно стати об’єднання розрізнених сил фантастів, які хочуть працювати для української фантастики, українських читачів і України.

Новітні інформаційні технології відкривають нові шляхи розв’язання цього завдання. Два роки тому в Інтернет-просторі з’явився сайт “Українська фантастика”, який, окрім популяризації надбань УФ, зробив спробу об’єднати фантастів, що ідентифікують себе як українські. Напевно, унікальним, принаймні для нашої літератури, є розділ “Перемовини”, де упродовж двох років щодня точиться розмова про стан і перспективи УФ, обговорюються реальні проекти щодо її розвитку. Закликаю усіх небайдужих долучитися до цієї благородної справи! Знайти нас дуже просто: будь-яка популярна пошукова система – наприклад, Яндекс чи Google – на запит “українська фантастика” видасть нашу адресу у першому ж рядку!

Потужним чинником подальшого розвитку УФ стала перша за роки незалежності України серія фантастики “Алфізика” видавництва “Джерела-М”, у якій вже вийшло більше десяти книжок. І дуже приємним та показовим є той факт, що й “фантасти України” не залишилися осторонь, збагативши серію перекладами своїх текстів. Це вселяє надію на те, що в разі успішної реалізації курсу нового керівництва України на розбудову суспільства європейського типу “блудні сини української фантастики” повернуться до материнської хати, і ми всі разом рушимо на завоювання європейського фендому.

А поки що давайте працювати: об’єднуватися організаційно, створювати українські веб-портали, писати якісні тексти, видавати книжки! Можливо, вже зовсім незабаром в “Алфізики” з’явиться конкурент: львівське видавництво “Панорама” має намір започаткувати нову серію української фантастики. І це, будемо сподіватися, лише початок!

Олександр Левченко
“Автограф” (Кременчук), 27 березня 2005 р.