Інший видатний український фантаст післявоєнного періоду – Василь Бережний – на відміну від Володимира Владка розпочав серйозну літературну діяльність вже справді після війни, хоча своє перше науково-фантастичне оповідання «Планета житиме» написав ще в середині 30-х років минулого століття. Трудова біографія Бережного розпочиналася подібно до його старшого колеги: спочатку був журналістом, писав статті, документальні нариси, потім – оповідання та повісті про трудові будні радянських людей, і лише згодом став працювати у жанрі наукової фантастики, де досягнув найбільших успіхів як письменник і завоював любов та визнання читачів.

Василь Бережний (26 червня 1918 – 19 березня 1988)

Бережний Василь Павлович – відомий український письменник, журналіст і перекладач. Народився у селянській родині в чернігівському селі Бахмач, від якого взяло назву однойменне містечко, розташоване поруч. Після закінчення загальноосвітньої школи вступив до Українського технікуму журналістики в Харкові. Закінчивши його в 1937 році, майбутній письменник працював у редакціях газет «Прапор комуни» у Бахмачі та «Молодий комунар» у Чернігові. Друкуватися почав у 1936 році.

Як згадував уже в зрілому віці Бережний, ще під час навчання в Харкові йому довелося побувати в обсерваторії, де він уперше подивився на небо в телескоп. Гострі піки місячних гір, освітлені сонячним світлом, їхні різкі тіні, тріщини, Пряма Стіна, схожа на циклопічну інженерну будівлю, – все це залишило приголомшливе, незабутнє враження. Ця подія надихнула його написати своє перше науково-фантастичне оповідання «Планета житиме», яке було надруковане в 1938 році. До речі, письменник усе життя любив астрономію, цікавився нею, дружив із працівниками обсерваторії, і це значною мірою допомагало йому у творчій роботі.

Але це оповідання так і не стало початком серйозної літературної діяльності в галузі фантастики – до того часу мине ще майже два десятки років. Спочатку була Велика Вітчизняна війна, яку Бережному, що проходив кадрову службу в танкових військах, довелося зустріти на землі Західної Білорусі. Вже у червні 1941 року він узяв участь у кровопролитних боях під Гродно і Барановичами. Далі – відступ з важкими оборонними боями до самої Вязьми, важке поранення, вороже оточення. З жовтня 1943 Василь Бережний знову в діючій армії, на Першому Білоруському фронті. Його участь у війні відзначено бойовими нагородами: орденом Вітчизняної війни II ступеня, медалями та Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

Після демобілізації Бережний переїжджає до Києва і повертається до журналістської роботи – працює в редакціях газети «Молодь України», журналів «Дніпро», «Вітчизна», «Україна». У 1952 році закінчує філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Все активніше долучається до літературної роботи: виступає з критичними рецензіями і статтями, пише нариси та оповідання, а згодом береться й за повісті. У 1948 році з’являється його перша збірка документальних нарисів «За кермом». Потім виходять збірки «Сторінки життя» (1952), «Кораблі сходять зі стапелів» (1959). Його перу належать також повість про сільське життя «Зелене море» (1955) та повість «Колюче терня» (1966). Є у Бережного й дитячі твори, що увійшли у збірки «Трава співає» (1965) і «А до нас кит приплив» (1984). Крім того, письменник перекладає з російської романи А. Коптєлова, п’єси М. Погодіна, А. Софронова. Створює літературний портрет Олеся Гончара (1978), з яким почав дружити ще у студентські часи і проніс цю дружбу через усе життя.

Але найбільш повно розкритися як письменнику і з роками досягти успіху Василю Павловичу Бережному вдалося саме у жанрі наукової фантастики.

Віталій Карацупа, Олександр Левченко

Повний текст читайте в журналі
«Український фантастичний оглядач (УФО)», № 2 (4), 2008