Долі інших відомих українських фантастів післявоєнного періоду склалися по-різному. Микола Дашкієв прожив порівняно коротке життя, проте був визнаний та заслужено оцінений владою, і широкі кола читачів знали його як письменника-фантаста. Микола Руденко довгий час залишався ідейним комуністом, лояльним до радянської системи, однак зрештою виступив проти неї, був репресований, а після звільнення змушений емігрувати. Проте вже настали нові часи, і письменник зміг повернувся на Батьківщину, ставши відомим для більшості співвітчизників як дисидент. Юрій Бедзик – єдиний представник цього періоду, який і сьогодні продовжує літературну діяльність, причому останнім часом працює саме в жанрі фантастики, хоча здобув визнання та популярність як автор численних творів на військову тематику.

Микола Олександрович Дашкієв (16 травня 1921 – 23 лютого 1976)

Український письменник-фантаст, поет і перекладач. Народився в місті Краснокутську Харківської області в родині вчителів. Після закінчення десятирічної школи поступив на геофізичний факультет Ленінградського університету, однак навчання перервала Велика Вітчизняна війна. У перші армійські призови Дашкієв не потрапив через свій жахливий зір (до мінус 8), і все-таки з лютого 1943-го по жовтень 1945 року він служив у лавах Радянської Армії, спочатку рядовим бійцем, потім радистом і, нарешті, командиром відділення зв’язку. Певний час був навіть командиром полку розвідки, маючи при цьому звання... сержанта! Воював на Курській дузі, форсував Дніпро під Вижгородом у Київській області, брав участь у Корсунь-Шевченківській операції, у бойових діях у Карпатах, у Польщі та Чехословаччині. Нагороджений орденом Червоного Прапора, медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років».

Після війни Микола Дашкієв продовжив навчання у Харківському педагогічному інституті, який закінчив у 1948 році. Фізик за освітою, учитель за фахом, він блискуче розумівся на радіотехніці й електроніці, кібернетиці й медицині, хімії та біології. Працював літконсультантом у Харківській опереті, наприкінці 1960-х років переїхав з родиною в Київ.

Дашкієв рано вирішив стати письменником. Поступаючи у Ленінградський університет на геофізику, він знав, що його спеціальність пов’язана з частими й далекими подорожами, а за його твердим юнацьким переконанням, це саме те, що необхідно письменникові. Що ж до письменницького ремесла, то він був самоуком, як більшість із тих літераторів, що взялися за перо під час війни. Публікуватися почав у 1943 році як поет. Деякі з віршів, які Дашкієв написав під час війни, згодом увійшли до його поетичної збірки «На перевалі».

У 1950 році виходить його перший науково-фантастичний роман «Торжество життя», роботу над яким письменник продовжував майже до кінця свого життя, постійно переробляючи і доповнюючи книгу відповідно до нових знань у медицині. Коли була готова перша версія роману, Микола Олександрович показав її своєму другові, письменникові Ігорю Муратову. Той сказав: «Миколо, ця книга забезпечить тебе матеріально на двадцять років, а морально – на все життя! Але тебе битимуть, а в мене молода дружина, і я тебе захищати не буду!». Це були не просто слова: у ті часи політика найсуттєвішим чином впливала що на творчий процес, і від думки якогось партійного бонзи могла залежати доля і навіть життя літератора. Але все минулося без особливо драматичних колізій, і ще через десять років письменника публікує свій другий роман – «Загибель Уранії» (1960), який здобув особливу любов шанувальників пригодницької фантастики.

Віталій Карацупа, Олександр Левченко

Повний текст читайте в журналі
«Український фантастичний оглядач (УФО)», № 3 (5), 2008