Видатною фігурою української фантастики не лише повоєнного періоду, але й «усіх часів» загалом, родоначальником жанру фантастичної феєрії, Провідником Української Духовної Республіки, духовних республік народів Землі та Зоряного Братства людей, творцем світлих і радісних фантастичних світів був, є і залишиться Олесь Бердник. Доля – чи, точніше, радянська дійсність, ласкава до лояльних мрійників, але сувора до правдолюбних, – то підносила його на вершини слави і благополуччя, то кидала на дно забуття і нестатків, уже не кажучи про в’язниці й табори. Його книги ніколи не залежувались на прилавках книгарень чи полицях бібліотек, але настав час – і вони зникли звідти як «ідеологічно шкідливі», щоб за кільканадцять років знову повернутися. Олесь Бердник – це знакова постать української фантастики.

Олесь Павлович Бердник (27 листопада 1926 – 18 березня 2003)

Український письменник і поет, художник та музикант, публіцист і громадський діяч, автор близько п’ятдесяти книжок різних жанрів. Народився у селі Вавилово Снігурівского району Херсонської обл. (нині Миколаївська обл.) у родині потомствених ковалів. «Батько Павло – коваль, дід Трохим – коваль, прадід Дада – коваль, мама Марія – сільська трудівниця», – згадував пізніше письменник. Мамин батько, Василь Олександрович, служив у військово-морському флоті царської Росії, працював на океанографічному судні, тричі плавав навколо світу. Він цікавився мистецтвом і політикою, зібрав велику бібліотеку. Його батько, Олександр, брав участь у розробці перших мостів через Дніпро.

У 1930 році сім’я Бердників переїжджає у родове село Кийлів Бориспільського району. Там же родина пережила Голодомор 1932–33 років, під час якого помер дід Василь. Він відмовився від їжі, віддаючи її дітям.

Фантастикою, казками і легендами Олесь захоплювався ще з раннього дитинства. За власними спогадами письменника, особливе враження на нього справив перший побачений у житті кінофільм – «Подорож на Місяць», який демонстрували у колгоспної конторі. У передвоєнний час його хвилювали романи Жуля Верна, Володимира Владка, Олександра Бєляєва, Олександра Казанцева. До цього періоду належать і перші літературні проби: оповідання про мандрівки до чужих світів, про істот з інших планет. «У дитинстві мріяв про польоти до зірок. Але такий політ мені видавався інакшим, ніж це здійснилося у так званій реальності. Я вірив, що до далеких світів можна летіти безпосередньо, силою бажання, думки, духовного прагнення. Я й зараз вірю… ні, знаю! – що так прилітають до нас дивовижні гості із сусідніх Всесвітів» – згадував письменник.

Під час Великої Вітчизняної війни, будучи школярем, Олесь пережив німецьку окупацію, а 1944 року добровольцем пішов на фронт, освоїв військову спеціальність підривника-мінера. Був поранений, кілька місяців пролежав у шпиталі, а після демобілізації в 1946 році екстерном закінчив 7 класів середньої школи. Наступного року поступає у театральну студію при театрі імені Івана Франка у Києві, працює актором, але у 1949 році, після критичного виступу на відкритих партійних зборах, спрямованого проти розправи над «космополітами», його заарештовують. Наступного року він був засуджений на десять років за «антиреволюційну агітацію і пропаганду». Покарання відбував в Печорському, Воркутинском і Карагандинському таборах. У 1953 році намагався втекти, але втеча закінчилася табірним судом, додатковими десятьма роками ув’язнення та в’язницею закритого типу.

Писати майбутній фантаст почав ще у Печорлазі. Сам він згадував про це так: «Народилися перші образи, перші сюжетні ходи і думки. Що відчував, будучи ув’язненим? Я не люблю говорити про цей період свого життя. Єдине, що можу сказати, – це була справжня школа. Школа, за яку, напевно, варто дякувати долі. Вона перетворила сільського хлопчика Сашка в Олеся Бердника, який почав думати про сенс буття і про те, навіщо людина живе на цій землі. Там я зустрів дивовижних людей, яких міг би й не зустріти на волі, бо у сталінські часи саме у таборах були зосереджені інтелектуальні сили країни».

У 1955 році Олеся Бердника звільнили за амністією, а вже через два роки, у 1957-му, виходить його перша книжка – збірка фантастичних повістей та оповідань «Поза часом і простором». Наступного року молодий письменник стає членом Спілки письменників України. Після цього один за одним з’являються друком його романи і повісті, він стає популярним серед українських читачів автором. Його романи, які автор називав феєріями, були написані поетичною мовою, і хоча в них зустрічалися штампи радянської наукової фантастики, твори Бердника явно вирізнялися серед інших своїми неодинарними ідеями.

Віталій Карацупа, Олександр Левченко, Юрій Шевела

Повний текст читайте в журналі
«Український фантастичний оглядач (УФО)», № 4 (6), 2008