Якщо післявоєнний період дав українській фантастиці не так багато авторів – але більшість із них можна вважати «чистими фантастами», для яких цей жанр став головним у їхній творчості, – то представники наступної «хвилі» відзначилися у фантастиці переважно окремими творами.

Новий період

Відлік нового періоду в українській фантастиці варто розпочати від першої половини 60-х років ХХ століття. Це був час завершення хрущовської політичної «відлиги» (після сталінських «морозів»), коли жорстка тоталітарна система Радянського Союзу допускала певну лібералізацію в усіх галузях життя, зокрема й у літературі, і повернення до практики «закручування гайок», хоча й у слабшій формі. Деякі вже відомі письменники почали звертатись до фантастики як до літературної сфери, де можна було почуватися вільніше, ніж деінде (наприклад, Юрій Щербак), інші стали розвивати започаткований попередниками жанр гумористичної фантастики (Микола Білкун) та впроваджувати її у дитячу літературу (Юрій Ячейкін), хтось брався до створення фантастики на продовження науково-популярної діяльності (Наталя Околітенко).

З’явилася в українській фантастиці й нова проблема: внаслідок постійних і потужних зусиль влади зі створення «нової історичної спільності людей – радянського народу» чимало українських письменників почало писати російською мовою і прагнути видаватися одразу в московських та інших потужних російських видавництвах…

Микола Васильович Білкун (21 грудня 1928 – 17 червня 1995)

Український письменник і журналіст, автор близько 40 книг, сотень фейлетонів, оповідань, гуморесок, сценаріїв. Народився в селі Приворіття Старо-Ушицького району Кам’янець-Подільської (нині Хмельницької) області. Після загибелі батька-льотчика в 1943 році, у неповні 16 пішов на фронт. Із серпня 1944 року – солдат-зброяр 420 авіаполку III Білоруського фронту, потім курсант Київського училища самохідної артилерії. Був поранений, внаслідок чого втратив ногу. Після війни у 1950 році закінчив Вінницький медичний технікум, працював фельдшером у с. Іванівці Барського району Вінницької області. У 1957 році закінчив Вінницький медінститут, після чого переїхав у Київ і до кінця життя займався журналістською та письменницькою діяльністю.

Писати Микола почав ще в госпіталі. Пізніше ризикнув надіслати свої оповідання відомому українському гумористові Остапу Вишні, і той переконав юнака зайнятися літературою всерйоз. Білкун випробував себе майже у всіх літературних жанрах, крім, хіба що, поезії. Основу його літературної діяльності становить гумор і сатира, багато років він працював заступником головного редактора гумористичного журналу «Перець», наклад якого доходив до 3 млн. примірників. Однак писав також п’єси, прозу та книги для дітей. Усього в Миколи Білкуна вийшло більше 30 авторських книг, а також кілька у співавторстві, зокрема у 80-х роках разом з Володимиром Кисельовим він опублікував детективну дилогію «Веселий Роман» та «Роман шукає».

Свою данину Білкун віддав і фантастиці. Він є автором фантастичних повістей «Годованці Сонця» і «Багато, багато, багато золота», які вийшли окремими книжками, а також десятка фантастичних оповідань і гуморесок. Хоча цей жанр у його творчості займає незначне місце, фантастику він дуже любив і прищепив любов до неї дітям та онукам.

Віталій Карацупа, Олександр Левченко

Повний текст читайте в журналі
«Український фантастичний оглядач (УФО)», № 1 (7), 2009