У попередній статті було згадано, що новий період в українській фантастиці став часом появи авторів, які відразу стали орієнтуватись на всесоюзну читацьку аудиторію і вважати себе радянськими, а не українськими фантастами. «Застійні» сімдесяті жорстко, а то й просто жорстоко перевіряли творчу молодь на патріотизм, і несолодко доводилося тим, хто не поспішав зрікатися свого коріння і ставати «советским человеком». Тим красномовнішим є той факт, що однією з найвизначніших постатей нового періоду в українській фантастиці став уродженець «інтернаціонального» міста Донецька Олександр Тесленко.

Олександр Костянтинович Тесленко (1 січня 1949 – 10 червня 1990)

Український письменник-фантаст, журналіст, укладач збірників. Народився в Донецьку у родині письменників Марії Лісовської та Костянтина Тесленка. Батько майбутнього фантаста був письменником-патріотом, якому завдячувало своїм громадянським світоглядом чимало вихідців із шахтарського краю, зокрема Василь Стус. Певну роль Костянтин Макарович відіграв і у долі відомого українського фантаста Віктора Савченка: 1972 року редактори донецького журналу «Донбас» Кость Тесленко і Григорій Кривда опублікували повість молодого дніпропетровського автора «Я ще повернусь» та ще кілька творів переслідуваних КГБ українських патріотів, за що обох редакторів звільнили з роботи…

Після закінчення середньої школи Олександр Тесленко працював на деревообробному заводі, а потім санітаром у хірургічній клініці. Після закінчення в 1975 році Київського медичного інституту став лікарем-анестезіологом у клініці серцевої хірургії. Його приятель, письменник-фантаст Олег Романчук пригадує: «Гіппократ жив у ньому, хоча офіційно розв’язався Сашко із медициною, здається, в 1979 році. Але він завжди пам’ятав, що є лікарем. Був гарним психологом. Якось признався, що дуже хотів стати лікарем-психіатром. Став письменником. І письменником гарним, талановитим. Утім, лікар жив у ньому. Мав Сашко знаменитий портфель, в якому було геть усе на всі, здавалось би, найнесподіваніші житейські випадки: рукописи й книги, молоток і обценьки, бинт і лейкопластир, пінцет і ножиці, кілька різновидів клею, таблетки і зеленка, ізоляційна стрічка й шматок дроту... Завжди з повагою згадував свого колишнього шефа – академіка Миколу Амосова, якого з тонким гумором умів напрочуд дотепно копіювати у манері розмовляти. Мав гарних друзів – медиків, з якими вчився і працював, і які цінували його талант лікаря, письменника...».

Літературний шлях Олександра Тесленка починався з поезії. Вірші він писав іще в школі, дебютував ліричною добіркою в альманасі «Вітрила». Проте поетичної книжечки так і не дочекався. Хоча багато його ліричних рядків побачило світ: Тесленко щедро вкраплював їх у тексти повістей та оповідань, «приписував» улюбленим героям і окремі строфи, і цілі вірші…

Непередбачене передбачення.

Захід сонця в густу траву.

Спогад перший. Останнє побачення.

Вічний докір. Невже я живу?

Наша совість народжена вдруге.

Хай з реторти, а все-таки є.

Передбачення болю і туги

Захід. Сонце. Твоє і моє.

Віталій Карацупа, Олександр Левченко

Повний текст читайте в журналі
«Український фантастичний оглядач (УФО)», № 3 (9), 2009