Інтерв’ю з Олегом Романчуком, шеф-редактором журналу “Світ пригод”

— У жодному разі. Посттоталітарне суспільство, до якого належить Україна, продовжує перебувати у нестійкому стані невизначеності. Як відомо, найважчим станом для будь-якої інтелектуальної системи є саме такий стан невизначеності, обумовлений поєднанням необхідності приймати рішення і дефіцитом інформації, потрібної для цього. У стані невизначеності, коли умови життя не задовольняють людину, її збуджений інтелект інтенсивно шукає шляхів до ліквідації дефіциту інформації через побудову гіпотез, припущень. Так дійсність прикликає на допомогу світ уявний.

Талановиті соціологи й моралісти, наприклад такі, як Гаррі Гаррісон, дають уявлення про доволі широкий діапазон фантастики — від традиційних пригод у космосі, подорожей у минуле й майбутнє до оповідок з трагедійним соціальним напруженням, коли з надзвичайною сюжетною винахідливістю авторові щастить створити фантастичний світ, у якому, попри карколомні інтриги, панують оптимізм і світлі розв’язки.

Жан-Люк Моро, студіюючи “Нариси про мистецтво художньої вигадки” Р. Л. Стівенсона, звертав особливу увагу на факт, що тільки ця література може дозволити пізнати інше: “Через неї, у ній відбувається процес пізнання іншого виду, процес, суперечний ідентифікації, тобто ототожненню. Ця можливість пізнати іншу людину, не ототожнюючи її, виводить на поверхню ту нашу складову частку, мізерну й, по суті, невловну, яка й робить людину людиною, яка дозволяє чинити опір усім спробам дати їй означення або заперечити їй, хай то будуть закони природи чи істороії. Що це означає? А те, що саме художня вигадка є тим місцем, де реалізується свобода — а отже, й суть людини. А чому? Бо художня вигадка — це вільна гра тієї неозначеної частки, що представляє людину, неминуче “вплутану” в історію — історію, яка не має ані початку, ані кінця і яку вона ніколи не перестане оповідати самій собі, бо інакше припинить існувати у власних очах. Саме ця проста загадка існування не дає їй повністю розчинитися у реальності й навіть спонукає чинити їй опір, бо реальність вона сприймає тільки як єдиний вибір із багатьох інших. І саме ця неозначена частка дозволяє людині уникати ідентичності, яку вона вибудувала для себе, або їй накинули, а це означає, що “художня вигадка”, за самою своєю суттю, несе в собі елемент авантурництва”. Така складна філософія цього жанру.

А хіба не менше філософське наповнення зустрічаємо ми у блискучих творах Рея Бредбері, що порушують глобальні проблеми буття: Добро і Зло, Людина і її місце у Всесвіті, вагомість Нематеріального і ефемерність Матеріального? Художня вигадка ніколи не зводиться до якогось конкретного змісту, вона пластично змінює форму, пристосовуючись до того чи іншого жанру, найліпші твори яких знов і знов привертають нас до дивовижних і незрозумілих загадок бурхливого розвитку Земної цивілізації, до зустрічі з іншими світами, до думки про безмежність Універсуму. Це все тому, що художня вигадка не вибудовує світів підміни, а уявним розламує кордони нашого реального світу.

— Саме так. Відразу створюючи власну форму, яка й становить її суть, вона дає змогу відчувати те, що перебуває поза межами об’єктивного пізнання, тобто в царині змісту.

Читач фантастичних книжок має змогу зануритися у гостросюжетне й захопливе плетиво образів світу, збагаченого телепатичним компонентом й населеного людьми з екстрасенсорним сприйняттям, яким підкоряються простір і час, жива й нежива природа. Інтерес до незвичних явищ психіки (розщеплення і реінтеграція особи, обмін тілесними оболонками з мешканцями інших світів, сприймання думок… нюхом і т. ін.) заснований на прагненні досконалості як фізичної, так і моральної. Але, безперечно, головна суспільна роль цієї літератури полягає в іншому.

Костянтин Ціолковський неодноразово наголошував, що його космічні проекти народилися під впливом ідей та фантазій Жуля Верна: “Він пробудив роботу мозку в цьому напрямку”. Воістину без фантазії немає справжньої науки.

Славетні дослідники й мандрівники (та й не тільки!) неодноразово підкреслювали визначальну роль саме творів фантастики у виборі професії, у досягненні життєвого успіху. І це не випадково, адже всі жанри фантастики є одним із способів пізнання.

В Україні жанр фантастики почав інтенсивно зароджуватися щойно в двадцятих роках. Незважаючи на недремне око ідеологічних цензорів, українські письменники спромоглися розкрити мільйонам читачів нові світоглядні горизонти: Володимир Винниченко, Дмитро Бузько, Микола Трублаїні, Юрій Смолич, Микола Дашкієв, Василь Бережний, Володимир Владко, Олесь Бердник… Молодше покоління українських письменників-фантастів уже діяло розкутіше: Олександр Тесленко, Володимир і Віктор Савченки, Ігор Росоховатський, Віктор Положій, Людмила Козинець, Борис Штерн, Леонід Панасенко, Володимир Заєць, Сергій Кургузов, Юрій Константинов…

Але. У розквіті небуденного таланту назавжди відлетітв на далеку планету Інкану, створеною багатющою уявою письменника-фантаста, незабутній Сашко Тесленко. Пішов у кращий світ Борис Штерн. Зовсім недавно назавжди покинули нас Володимир Заєць, Людмила Козинець, Олесь Бердник. Втрати ці для української фантастики не піддаються жодним вимірам…

— Наскільки мені відомо, організаційно в Україні є кілька структур, які об’єднують початкуючих літераторів-фантастів і професійних письменників-фантастів: комісія з пригодницької та фантастичної літератури Національної Спілки письменників України, клуб любителів фантастики “Чумацький шлях” при НСПУ, творча майстерня “Второй блин” під керівництвом харківських фантастів Дмитра Громова та Олега Ладиженського (Генрі Лайон Олді), творча майстерня Марини та Сергія Дяченків (Київ), дніпропетровська літературна майстерня “Демосфера” та одеське об’єднання фантастів “Літературна Палуба”.

Україномовна фантастика знайшла прихисток у Клубі любителів фантастики “Чумацький шлях” (про комісію з пригодницької та фантастичної літератури при Національній Спілці Письменників України наразі мови не ведемо), до якого входять молоді (за літературними здобутками) київські фантасти.

Якщо брати до уваги видавничий аспект, то зараз в Україні немає структури, яка стабільно б займалась виданням фантастичної літератури. Кілька книжок випустило київське видавництво “Факт” (Кожелянко В. “Лжеnostradamus”, Шевченко В. “Корабель пробачення”, Яворський В. “Напівсонні листи з Діамантової імперії та Королівства Північної Землі”). Дещо потрапило у серію “Золотий Бабай” видавництва “Джерела-М” (“Двоє в чужому домі” Тимура Литовченка, “Заповіт прадіда” Т.Парнюк). Ці ж “Джерела-М” вирішили започаткувати серію україномовної фантастики, перша книжечка якої має вийти незабаром.

В “Українському письменнику” побачили світ книжки Віктора Савченка “З того світу – інкогніто”, Олександра Васильківського “Число сатани. Сорок днів”, Павла Щегельського “Полювання на HOMO SAPIENS”. Має “фантастичний доробок” і видавництво “Кальварія”: “Відьомська доба” та “Оскол” Марини і Сергія Дяченків. “Смолоскип” видав збірку оповідань київської фантастки Яни Дубинянської “Три дні у Сиренополі”. Оце, здається, й усе.

Прикметно, що й російськомовна фантастика в Україні не процвітає. Тільки донецький “Сталкер” віднедавна почав серйозно працювати з молодими російськомовними (або тими, хто перекладає себе на російську) фантастами, та й то у співпраці з відомою російською фірмою АСТ. Тут на підході нова книжка Яни Дубинянської “Лестничная площадка”.

Щодо періодики, то фантастикою в Україні, наскільки мені відомо, серйозно займаються лише “Світ пригод” та російськомовний журнал фантастики “Порог”, що виходить у Кіровограді. Друкує фантастичні оповідання “Юний технік України”. Недавно в українській “Роман-газеті” вийшла збірка повістей львівського фантаста Олександра Левченка “Я, Володар…”.

Не дає приводу для втіхи й стан української фантастики в мережі Інтернет. Твори сучасних українських фантастів та україномовні переклади зарубіжних авторів, та й то в невеликій кількості, можна було розшукати на лише сайтах “Весна” (http://www.slovnyk.org.ua/) та “Інтернетрі” (http://www.internetri.net/), мережевих бібліотеках “Нова доба” (http://newlib.8k.com/) та “Чарівний Жираф” (http://tech77.hypermart.net/). Правда, нещодавно відкрився спеціалізований сайт “Українська фантастика” (http://www.zhelem.com/ua/), цілком присвячений україномовній фантастиці. Тут вже зібрана (й активно продовжує збиратися далі) та виставлена інформація про наявні в Мережі та нові твори українських фантастів, україномовні переклади зарубіжних авторів, футурологічні та сенсаційні статті, критика. Крім того, у розділі “Відгуки” можна оприлюднити нову інформацію щодо української фантастики, поділитися своїми думками про її стан і просто поспілкуватися з українськими фантастами та прихильниками цього популярного жанру. Веде сайт львівський фантаст Ігор Желем, в активі якого є російськомовна книжка “Мир иной” видавництва “Логос”. З постійних авторів “УФ” привертає увагу харківський письменник Радій Радутний.

— Товариство “Універсум” має досвід видання літературно-художнього та науково-популярного місячника “Світ пригод”, започаткованого в травні 1992 року і який поширювався впереваж на теренах Західної України. Тоді “Світ пригод” виходив на 16 сторінках формату А-3, віддаючи свої шпальти пригодницьким, детективним і фантастичним творам, а також футуролічним прогнозам, сенсаційним повідомленям та ретроспективним публікаціям. За час існування газетного варіанту щомісячника, з’явилося 11 чисел “Світу пригод”, в яких були видрукувані оригінальні твори Володимира Кузьменка, Миколи Дмитрієва, Юрка Покальчука, Олександра Тесленка, Миколи Босака, Олександра Левченка та інших авторів.

Видання мало чималий наклад — двадцять тисяч примірників. Було кілька тисяч постійних передплатників лише на Львівщині. Доволі велика за обсягом й географією читацька пошта засвідчувала про неабияке зацікавленя “Світом пригод”, про незадоволений попит на літературу цього жанру. Дописувачі скаржилися на відсутність в Україні журналів пригодницького й фантастичного спрямування, адже то був час, коли худенька “Наука—фантастика” ледве дихала, половину свого тіла віддаючи спонсорам, задекларований “Золотий ключ” так і не народився, а “Оберіг”, видавши лише перше число, теж пропав. Була ще, здається, газета “Велике кільце”, а ще “Звездний парус” та “МиФ”, але то передусім російськомовні видання, а по-друге, вони також виходили нерегулярно, точніше — майже зовсім не виходили.

Досвід редагування першої моделі “Світу пригод” постійно нагадував, що слід наполегливіше й активніше вести роботу щодо створення УКРАЇНСЬКИХ пригодницьких і фантастичних видань. Інакше не вибратися з тієї ями, до якої нас заштовхали. Це й спонукало поруч з виданням журналу “Універсум” відродити “Світ пригод” — ілюстроване видання для молоді на 64 сторінках із ошатною кольоровою обкладинкою. А числа першого випуску “Світу пригод” давно вже стали раритетом, бібліографічною рідкістю приватних книгозбірень та громадських бібліотек.

Але є речі прозаїчніші. На календарі не початок дев’яностих минулого століття, а рік 2003-й. Купівельна спроможність наших громадян, а з ними й любителів фантастики, залишає бажати кращого. Люди заклопотані безліччю побутових проблем. Вони постійно перебувають у стані невизначеності. Над суспільством продовжує тяжіти невпевненість у завтрашньому дні, у майбутньому. Близькому й віддаленому. Безумовно, всі нинішні негаразди в Україні викликані невизначеністю її державного шляху. Тож влада намагається будь що відволікти увагу своїх громадян від проблем насущних, безперервно демонструючи на всеукраїнських телевізійних каналах російські та американські бойовики, детективні серіали. Російськомовні. Все це не може не позначитися на видавничому процесові, на рівні творення якісної (масової) фантастичної літератури. Української. Україномовної. Це не могло не позначатися і на тиражі “Світу пригод”. А хотілось би мати кольорове, яскраве видання, наклад у сто тисяч примірників. Державна підтримка цього видання зовсім була б не зайвою. Але…

— Можна й так сказати. Свого часу вчений і фантаст Іван Єфремов писав: “На початку нашого життя й освіти доволі суттєву роль відіграють книжки пригодницького жанру. Зокрема, для активних, енергійних, мрійливих цей вид літератури на певний період життя головний”.

Створений багатющою письменницькою уявою світ золотошукачів і ковбоїв, індіянців і мушкетерів, шляхетних піратів і авантурників направду багатогранний, захопливий, покликаний виховувати особу сміливу, мужню, добру і справедливу. Саме індивідуалізм як точка відліку гуманістичних засад та християнських заповідей лежить в основі творення образу і, скажімо, козака-характерника з Дикого Степу, і шляхетного авантурника з Дикого Заходу. І це цілком закономірно. Адже людина за своєю природою приречена не тільки на свободу, в якій вона має реалізувати себе, а й на покиненість, долаючи яку, вона здатна пізнати свою місію у цьому надскладному світі.

Однак, незважаючи на визнання за пригодницькою літературою неабиякого виховного значення, далі залучення до шкільної програми деяких творів світової класики справа не просунулася. Як і колись, бракує книжок у шкільних бібліотеках, вітчизняні видання не витримують конкуренції з напливом дешевої російськомовної книжки. Мовна агресія посилюється щораз більше. Жертвою падає молоде покоління, яке разом з імпортованою фантастикою чи детективом ковтає отруту великодержавного шовінізму чи вартості криміналізованого люмпена.

Все це й спонукало мене заснувати журнал “Світ пригод”, який від серпня минулого року регулярно знайомить юних читачів з кращими зразками вітчизняних та іноземних авторів творів пригодницького, детективного і фантастичного жанрів, написаних або перекладених українською мовою. Відтоді, приміром, у рубриці “Майстри пригодницькго жанру” були надруковані біографії Роберта Стівенсона, Артура Конан-Дойля, Луї Бусенара, Джеймса Кервуда, Еміліо Сальгарі. Читачі могли познайомитися з циклом пригодницьких військових оповідань Андрія Куліша та його фантастичним бойовиком “Сафарі для двох”, з фантастичними творами Олександра Тесленка і сучасних молодих авторів. У рубриці “Золотий Бібліон” був надруковинй роман Джеймса Кервуда “З тавром убійника”.

У редакційному портфелі “Світу пригод” зібрано чимало пригодницьких, детективних і фантастичних творів. Цього року, починаючи з другого числа, почали публікацію гостросюжетного детективу Володимира Войтенка “Цирк маленьких людей”. До речі, професор Войтенко є знаним ученим-геронтологом, демографом, блискучим публіцистом. Плануємо надрукувати новий детектив Романа Коритка і пригодницьку повість Миколи Дмитрієва “Караван до Сідігейро”. Звісна річ, фантастика також буде належним чином представлена. Маємо переклад захоплюючої науково-популярної книжки Іцхака Бентова “Від атома до всесвіту” (вібраційний принцип світобудови). Є в редакційному портфелі українські переклади творів Рекса Біча, Генрі Хаггарда, Гілберта Честертона.

“Світ пригод” радо надає свої сторінки молодим українським фантастам. У журналі вже появилися оповідання Іллі Новака, Ігоря Сокола, Яни Дубинянської. Сподіваємося на плідну співпрацю з Тимуром Литовченком, головою клубу любителів фантастики “Чумацький шлях”. Чекаємо творів від перспективного кримського фантаста Валерія Верховського.

— З цим складніше. Видавнича і викладацька робота залишає обмаль часу на суто творчу діяльність. До кінця року планую завершити доволі-таки об’ємне дослідження (суміш футурології і публіцистики) процесу становлення української державності упродовж останнього десятиріччя. А вже опісля обов’язково завершу дві повісті: пригодницьку і футурологічний детектив.

— Наша поштова адреса: “Універсум”, п/с 2994, Львів, 79017. Маємо свою сторінку в Інтернеті: www.universum.org.ua. Передплатний індекс “Світу пригод” — 23718, “Універсуму” — 74542. Оформити передплату на ці журнали можна в будь-якому поштовому відділенні.

Розмову вів Борис Сулим
“Літературна Україна”, 11 вересня 2003 р.