Рецензія на роман Тимура Литовченка “Двоє в чужому домі”

Однойменний роман, який розпочинає книжку, означений на титулі як “Гостросюжетний фантастичний роман-пародія”. Злодій Мет, порядкуючи в порожньому будинку, господаря якого він обманув, проявляє джентльменство і впускає всередину дівчину Реджину, за якою буцімто гоняться бандити. А вибратися з чужого дому, виявляється, зовсім не просто, якщо під рукою в тебе сексуальна красуня. Яка, втім, виявляється теж не простою. Та й господар будинку…

Признаюсь, першу (більшу) частину роману я прочитав, як хороший американський детектив (мається на увазі літературний, який я дуже поважаю, на відміну від американського кіношного). Від останніх сцен частини, гадаю, яка-небудь любителька сентиментальних романів могла б навіть розплакатись. Було навіть трішки шкода, що автор після цього перевів усе в жартівливо-грайливе (чи гральне, все від слова “гра”) русло. Що ж, жанр “роман-пародії”, звичайно зобов’язує. Однак так і хочеться сказати автору, що, вправно володіючи такими засобами, як вміле плетіння сюжетних ходів, часом доволі несподіваних, постійне підтримування напруження, пристойний гумор, – можна сотворити і щось серйозніше, відповідно з більш серйозним ставленням до нього. Отож, резюме: роман мені сподобався, однак хочеться одержати від автора щось серйозне. Сподіваюся, що це станеться вже у недалекому майбутньому.

Про справді фантастичну повість “Диверсія”, на жаль, сказати не можу практично нічого: я її просто не сприйняв. Розумні птахи, риби, а особливо атоми – несправжність, яка у попередньому творі є елементом гри-пародії, тут виходить на перший план. Ну не подобається мені таке, хай уже автор великодушно пробачить!

Олександр Левченко
“Українська фантастика”, 29 вересня 2003 р.