“Приречений жити” Тимура Литовченка

Тимур Литовченко – яскравий і самобутній представник нової хвилі сучасної української фантастики. Він – один із тих, кого без жодних іронічних посмішок чи відведення очей убік можна називати справжнім УКРАЇНСЬКИМ фантастом, яких не дуже хочуть публікувати російськомовні журнали, а також (дивна річ!) згадувати й україномовні ЗМІ. Однак його книжки незмінно привертають до себе увагу справжніх шанувальників фантастики, поціновувачів масштабних ідей, тонких сюжетних ходів та ненав’язливого гумору, а також членів журі літературних премій, володарем кількох з яких є автор. Роман “Приречений жити” – перша книжка нової україномовної серії фантастики з невигадливою назвою “Фантастика”, яку започаткував львівський Видавничий дім “Панорама”. Отож, перегортаємо перші сторінки…

Достатньо віддалене майбутнє. Об’єднане головним чином християнською релігією людство, що майже не помічає расових та етнічних відмінностей, освоїло ближній та середній Космос. Однак продовження експансії врешті-решт призводить до зустрічі з іншою цивілізацією, яка сповідує далекі від християнських цінності культу сили та жорстокості. Спалахує зоряна війна, де на боці землян та її колоній перевага у техніці, а на боці дарків – агресивність і безжальність.

Головний герой потрапляє у ворожий полон і постає перед вибором: просто загинути, не втручаючись у події, які з великою ймовірністю можуть спричинити глобальну поразку земної цивілізації, або погодитися на співпрацю з агресорами і одержати шанс на порятунок не лише для себе, але й для всього людства. Однак для цього потрібно зробити неможливе для кожної нормальної людини: знищити кільканадцять тисяч землян, щоб підтвердити свій вибір і водночас відрізати дорогу назад, заплямувавши себе жахливим гріхом. І найстрашніше, що серед цих жертв має бути власна сім’я…

Звичайно, подібний конфлікт не є чимось новим і нерідко зустрічається, наприклад, в американському кіно чи радянській воєнній літературі. Американець у такій ситуації раптово виявляє в собі суперменські можливості і легко зачавлює всіх нелюдів, а “савєцкій чалавек” запросто підкошує ворогів показним благородством. Однак у реальності герой може вибирати лише один із двох запропонованих варіантів…

Не розкриватиму далі зміст роману, щоб не позбавляти читачів свіжості сприйняття. Скажу лише, що читається він з неослабною цікавістю і бажанням дізнатися про те, який вихід зі складних моральних проблем знайде герой.

Звичайно, занадто прискіпливий читач спробує відшукати в романі недоліки. Скажімо, хтось зверне увагу на подекуди надто деталізовані розмови між героями, однак інший може з насолодою почерпнути з них цікаві факти реального земного життя. Знавцю воєнної тематики може видатись недостатньо повним та переконливим опис ходу війни, однак пацифіст резонно зауважить, що автор залишив усе це за лаштунками. Читач, далекий від релігії, може не сприйняти такої величезної, практично тотальної її ролі в суспільстві майбутнього, однак навряд чи погодиться з ним ревний парафіянин…

Отож, можна з цілковитою впевненістю сказати, що новий роман Тимура Литовченка заслуговує на високу оцінку, а те, яким чином автор узявся за глобальні моральні проблеми, гідне зацікавленої уваги читача і тих рецензентів, котрі вважають чимось вартісним лише написане іноземними мовами. Можливо, “Приречений жити” виявиться занадто важким для тих шанувальників фантастики, котрим подобаються одноманітні витівки божевільних учених чи стрілялки між людьми та жуками, але чи є в цьому вина одного з кращих сучасних українських фантастів?..

Олександр Левченко
Спеціально для “Літературної України”

 

  

© Олександр Левченко, 2010