Рецензія на роман Ігоря Желема “Інший світ (функція життя)”

Спочатку про фабулу. Дія роману відбувається у віддаленому майбутньому, коли людство освоїло навколишній і навіть трохи віддалений Космос. Спроба заснувати постійну базу на Лемі – дивному супутнику дивної системи ети Кіля – завершується драматично: всі її мешканці, яких вдалося евакуювати, через незрозумілі причини стали безнадійними божевільними. Герой твору вирішує знайти спосіб повернути їх до нормального життя, разом із однією потерпілою (звісно, найвродливішою жінкою) повернувшись на Базу. Там він поступово розкриває причини всього, що сталося, а наприкінці ще й з’ясовує, що сам є учасником невідомої йому глобальної операції. Детальніше не буду, бо, може, читачі цієї рецензії самі візьмуть до рук книгу.

Тепер про враження. Вони якнайкращі – без жодних скидок на наше знайомство та спілкування! Захоплює насамперед масштабність, глобальність поставлених проблем і розмаїття наукових та літературних ідей. Написаний живою мовою, роман постійно тримає у напруженні від початку до кінця. У мене є два головних критерії оцінки будь-якого твору: щоб було цікаво читати і щоб після прочитання хотілося обдумати написане. Тут вони виконуються обидва.

Що ж до окремих недоліків, то можна зауважити таке.

1. В кінці не зовсім зрозуміло, навіщо було посилати головного героя на Лему, коли головний заводій усіх цих подій і так знає, здається, про все. І яка ж тоді "головна ідея" (як казали в совках) твору?

2. Викладені вкінці пояснення разом із концепцією світобудови настільки складні і заплутані, що герої й самі не можуть у всьому розібратися. А що тоді казати читачу, який може бути й без вищої фіз-мат. освіти?

3. Як на мене, герої часом ведуть довгі теоретичні розмови, що інколи трохи знижує динаміку твору. Крім того, частенько вони роблять круті висновки без належних аргументів.

4. Оскільки автор любить американську фантастику, то зрозумілою є всілякі монструальні перетворення та різанина. Читач це любить також. Проте, як на мене, присутність у науково-фантастичному по-суті романі елементів фентезійності – вже явна американщина, де суперцивілізовані герої можуть битися з монстрами простими мечами, хоча довкола повно всіляких бластерів… Але це так, моє особисте.

5. Не зовсім зрозуміло, чому один із героїв (Натан) впадає в буйство з перетвореннями далеко від Леми і аж через два роки після її відвідин?

6. Хочеться вірити, що всі наукові штучки в романі обґрунтовані, хоча "абсолютність часу", супутник, який повернутий полюсом до планети і зірки, – викликають певну підозру.

Однак загалом, незважаючи на ці незначні зауваження (можливо, частину з них автор зможе спростувати), роман справді хороший. І, якби це від мене залежало, то я б із задоволенням включив би його до "алфізичної обойми" "Джерел-М". Одне тільки побоювання: чи залишилися серед наших читачів, декласованих Дарьєй Донцовой і тому подібними "писателями", нормальні люди, які б сприйняли цей ну… не зовсім простий роман?

Олександр Левченко
“Українська фантастика”, 27 серпня 2003 р.