Під час однієї з нещодавніх гроз після електричного розряду надзвичайної потужності відбулося інверсійно-конверсійне нанозамикання просторово-часового континууму, і в Глобальній мережі з’явився темпоральний артефакт – наукова стаття, адресована у «Вісник кафедри програмного забезпечення», серія «Історичні та інші розвідки». Дослідник Всесвітньої павутини, до якого потрапила ця неймовірна знахідка, погодився передати її мені особисто як представникові кафедри – з рук в руки на старовинній тридюймовій дискеті, щоправда, за умови надання йому невеличкої для цивілізованого світу винагороди у твердій валюті. Тож, сподіваюся, кафедра не поскупиться на якихось кількасот доларів – мізерну плату за справді безцінний артефакт! – і виділить їх мені, щоб я міг передати винагороду цій воістину благородній людині, яка навіть не залишила своїх координат.

Стаття з промовистою назвою «Кафедрі програмного забезпечення – 125!» написана широко вживаним у часи свого створення англо-китайським суржиком і записана укрокириличними символами. Для її перекладу сучасною українською мовою довелося скористатися новітньою розробкою кафедри, яку, на жаль, не можна відкрито обговорювати через суворі вимоги замовника.

Оскільки стаття є ґрунтовним науково-історичним дослідження, велика за обсягом та містить чималу кількість цитат і посилань на видання, абсолютна більшість із яких ще не опублікована, наведу лише ті уривки, що є цікавими і – це також суттєво! – зрозумілими для нас.
 

Алехандро Леонсіто

Каліфорнійська філія
кафедри програмного забезпечення
Львівської політехніки

Кафедрі програмного забезпечення – 125!
 

© А. Леонсіто, 2115

У статті правдиво подано найцікавіші моменти історії, пов’язані з кафедрою програмного забезпечення Львівської політехніки за 125 років її існування.

Ключові слова – віртуальні викладацькі системи, всепроникні бозонні установки, історія науки, кращі освітні заклади світу, кафедра програмного забезпечення, Львівська політехніка, освіта у Сонячній системі, розпізнавання нерозпізненних образів

Вступ

Нещодавно весь цивілізований світ включно з Місячними поселеннями та Марсіанськими колоніями відзначив знаменну подію – 125 років від дня заснування кафедри програмного забезпечення Панєвропейського університету «Львівська політехніка». У багатьох містах земної кулі пройшли святкові акції, мітинги та карнавали, на Політехнічному плато Марсу урочисто висаджено спеціально виведену рослину у формі двійкового дерева, що символізує невмирущий кафедральний код, а на Центральній місячній обсерваторії відбулися змагання зі стрибків з восьмого поверху, який також є одним із символів кафедри.

У Львові, столиці Карпатського регіону Панєвропейського союзу, під вікнами генерального офісу кафедри пройшла багатотисячна колона її теперішніх, колишніх і майбутніх студентів. На адресу завідувача кафедри Є. Тиґрин надійшли і продовжують надходити тисячі привітань в електронній, нейтринній, пі- та мю-мезонній формі, а також два паперові подячні листи.

Далі йде список найвідоміших світових університетів та інших навчальних і наукових закладів, які привітали кафедру-ювілянтку, та перелік святкових конференцій на її честь, що не становить для сьогоднішнього читача особливого інтересу.

Освітньо-педагогічна діяльність

Досягнення кафедри програмного забезпечення в освітній галузі широко відомі у цивілізованому світі та за його межами. Програмовані освітні супер- та субпродукти, самонавчальні гіпер-, мега- та гігамедійні системи, методи симуляторного та симулятивного навчання, методики голографічно-проективного викладання дисциплін та дистанційного відвідування засідань, технології віртуального викладача та псевдореального куратора-наставника групи, – все це давно увійшло у золотий фонд світової освітньої науки.

Сьогодні, можливо, не всі пам’ятають, що перша працездатна модель популярного у середині минулого ХХІ століття автономного віртуального лектора була за короткий час розроблена, створена і запрограмована молодим асошиейтед-професором кафедри програмного забезпечення П. Лагідняком, у якого внаслідок непередбачуваних обставин випадково збіглися години читання лекцій для студентів та виконання робіт на так званій «фірмі» (закладі, де викладач одержував за свою працю у кілька разів вищу винагороду, ніж на основній роботі). Певний час віртуал, якого зовні ніяк не можна було відрізнити від оригіналу, успішно вів заняття, демонструючи чудові візуальні та акустичні ефекти присутності, і навіть відповідав на доволі складні питання слухачів, аж поки студенти тієї ж кафедри ПЗ не розкусили підробку. Доволі швидко канал керування роботом було зламано, а його програмне забезпечення – доопрацьовано, внаслідок чого реєстрована відвідуваність занять псевдоЛагідяка різко сягнула ста відсотків, а кількість одержаних додаткових балів за активність на лекціях обіцяла кожному студентові безпроблемне проходження сесії. Найприкрішим же для розробника автолектора виявилося те, що зловмисники перехопили керування невеличким банківським рахунком, наданим віртуалу для посилення ефекту його реалістичності, і почали використовувати звідти кошти собі на оплату пива та інших молодіжних розваг. Це, зрештою, і призвело до викриття ганебної хакерської афери. Згодом автономного віртуального лектора було вдосконалено, надійно захищено і легалізовано, а його несподівана популярність серед реальних викладачів принесла заслужену славу кафедрі програмного забезпечення.

Слід, однак, визнати, що успішність проекту автономного віртуального лектора наштовхнула деяких окремих старшокурсників, які навчалися на кафедрі, на геть невдалу і контрпродуктивну ідею «автономного віртуального студента», котру, як це не сумно, їм вдалося успішно реалізувати. Навчальні аудиторії поступово заполонили юрби дублікатів, які переконливо демонстрували свою спраглість до знань, тоді як оригінали сиділи по барах і вгамовували зовсім іншу спрагу. Найпідступнішим же виявилось те, що з будь-яких предметів ці псевдостуденти, безпосередньо підключені до відповідних мережевих ресурсів, мали набагато глибші знання, аніж реальні викладачі, і це невдовзі почало негативно позначатися на морально-психологічному стані педагогічного корпусу. Делікатно вийти із ситуації допоміг невідомий працівник кафедри, знаний лише за ніком Джейкоб, який інфікував сервер зловмисників спеціально створеним шизовірусом, внаслідок чого унікальні об’єкти віртуальних студентів почали дублюватися просто на очах в ошелешених викладачів. Збереглися емоційні свідчення про це професора кафедри В. Спаґета: «Коли в аудиторії з’явилося кілька студентів із зачмелілими фізіономіями, я лише трохи здивувався. Коли до них додалася ще одна група таких самих людей, я вирішив, що це просто відлуння вчорашньої вечірки, де я трішки… кхе-кхе… Та коли двері реально відчинилися, і до кімнати зайшли троє живих студентів із тими ж самими пиками, я, не тямлячи себе, схопив…». На жаль, на цьому свідчення професора обриваються… Втім, і так відомо, що ганебна афера з віртуальними студентами зазнала цілковитого краху, і в цьому також велика заслуга кафедри програмного забезпечення перед світовою педагогічною наукою.

Далі автор наводить приклади не менш цікавих і важливих для цивілізації досягнень та заслуг кафедри в освітній галузі, проте, на превеликий жаль, вони надто складні для перекладу і розуміння нашими сучасниками.

Науково-технічні здобутки

Кафедра програмного забезпечення останнім часом є не лише одним зі стовпів світового освітнього процесу, але й потужним центром фундаментально-теоретичних, теоретико-практичних і авангардно-футуристичних досліджень.

Тут автор описує кілька першорядних наукових та науково-технічних розробок кафедри, вмурованих у фундамент тогочасного Пантеону наук, проте перевантаженість тексту складними термінами, пов’язаними з майбутніми, ще не здійсненими відкриттями та винаходами, робить його малозрозумілим для сучасного читача й не дає змоги достатньою мірою оцінити всю велич досягнень ювілянтки. Однак є у розділі фрагменти, доступні для розуміння і сьогодні, щоправда, лише у спрощеному й адаптованому перекладі.

Гучна справа «електронних фальшивомонетників», яка підірвала світовий медійний простір на зламі ХХІ і ХХІІ століть, ще й досі не забулася і входить до Топ-10000 найсенсаційніших подій в історії людської цивілізації третього тисячоліття. Нагадаю, тоді Панєвропейський інвестиційний банк звернувся до кафедри програмного забезпечення за допомогою у розв’язанні складної морально-фінансової проблеми. Потрібно було дипломатично, в офіційному і водночас конфіденційному режимі, розшукати джерела надходження на рахунки банку величезних сум невідомого походження від невідомих відправників, що видавалося просто неможливим у постінформаційну епоху. Фахівці кафедри під керівництвом відомих науковців О. Вайтаса і Р. Гаммелькута всього лише за кілька місяців зуміли розробити прототип авангардного всепроникного бозонного краулера, що міг вільно пересуватися не лише каналами Глобальної мережі, але й лініями електропередач, вентиляційними та каналізаційними системами і навіть звичайними трубами будь-якого призначення та діаметра. Внаслідок ретельно спланованої і досконало проведеної спецоперації за допомогою розвідувальної чоти краулерів було виявлено альтернативну мережу континентального рівня, адміністровану зловмисниками, а в ній – величезне сховище фальшивих електронних грошей. Крім того, чотовий командир «павуків», оснащений додатковими аксесуарами, зумів відшукати у суцільно-броньованому сейфі злочинців склад справжньої платино-родієвої готівки на суму 12,007 млрд. ґлобо. Як захоплено писали тоді світові засоби масової інформації, «всі рівно 12 мільярдів до останнього цента повернуто відповідним фінансовим органам!».

Незайвим буде також нагадати, що науковці кафедри програмного забезпечення зуміли вдихнули нове життя у таку, здавалось би, розроблену до останньої задачі галузь науки як розпізнавання візуальних образів. Команда молодих дослідників кафедри під керівництвом професора Р. Фанфарського вже давно працює над створенням та вдосконаленням не лише теоретичних засад, а й практичних технологій і методик розв’язання завдань нового піднапряму – «розпізнавання нерозпізненних образів», до якого належать такі цікаві прикладні задачі як «розпізнавання образів у цілковитій темряві», «розпізнавання замаскованих образів» та «розпізнавання образів іззаду». Вже створено й відтестовано перші спостережно-розпізнавальні системи, які, щоправда, працюють із невеликими для інноваційних продуктів похибками у 20–30%. Допомагають науковцям і перші експериментальні результати, зокрема досвід тестового впровадження такої системи в мультиапартаментному будинку пентхаусного типу для працівників Львівської політехніки, яке несподівано спричинило хвилю міжгендерних конфліктів та сімейних сцен, пов’язаних із об’єктивним упізнанням небажаних образів у непотрібний для окремих мешканців час.

Традиції кафедри

Зрозуміло, що за такий тривалий період як 125 років на кафедрі програмного забезпечення було сформовано стійкі традиції, що вигідно вирізняють її серед інших, менш довголітніх навчальних інституцій, і доповнюють блискучий освітньо-науковий імідж витонченими емоційними штрихами.

Однією з таких традицій є неординарна для установ із країн з переважним слов’янським та афрослов’янським етнічним компонентом заборона на вживання на території кафедри етиломісних напоїв, що діє вже більш ніж століття. Однак, щоб не виглядати вже зовсім білими воронами в очах сусідів, науковці кафедри ПЗ розробили й реалізували спеціальний гігамедійний плагін, який через звичайні імплантовані мікронавушники передає слухачеві адресно генерований для нього аудіосигнал, що породжує у мозку відповідні коливання і спричиняє близький до передейфорійного стан. Це дає змогу відзначати святкові події на кафедрі у доброму гуморі та зі щирими усмішками без уживання заборонених рідин та інших небажаних препаратів. Крім того, розробка має позитивний побічний ефект: під її впливом у реципієнта значно посилюється потяг до навчання студентів, причому не лише під час занять, а й просто у коридорах під час перерв, що є дуже цінною властивістю для викладача.

Далі у статті розглянуто інші традиції ювілянтки, які, однак, внаслідок зміни у недалекому майбутньому суспільно-громадських установок та морально-психологічних орієнтацій разом із етнічно-расовими деформаціями не зможуть бути адекватно сприйнятими у сучасному нам суспільстві. Втім, наприкінці розділу йдеться про нетлінні за будь-яких часів і для будь-яких народів цінності.

Прикметно, що давні традиції кафедри програмного забезпечення сприяють творчому і життєвому довголіттю її членів, багато з яких у вже доволі поважному віці активно займаються найрізноманітнішими видами діяльності, навіть екстремальними (хоча, здебільшого, роблять це з використанням передових досягнень своїх кафедральних колег у галузі віртуалізації). Яскравим свідченням цього стала участь у святкуванні ювілею почесного члена кафедри, практично її ровесника, лейбор-професора Р. Шкрейба, який виголосив блискучу промову, в якій навіть вухо найкращого фахівця з мегамедійного звуку не змогло би вловити програмно генерованих модуляцій.

Висновки

Аналізуючи та узагальнюючи все сказане раніше, пройдімося подумки тим магістральним шляхом, який за століття з чвертю подолала кафедра програмного забезпечення, і перед нашими очима постає потужна освітня й наукова інституція світового рівня, масштаб і рейтинг якої з плином часу лише зростають.

Далі автор у близькій до академічної манері робить підсумковий огляд викладеного у статті матеріалу, докладно аргументуючи свою тезу про світовий рівень освітньо-педагогічних, науково-технічних та інших досягнень кафедри програмного забезпечення, у чому переконувати нас зайвий раз немає жодної потреби. Але потім, ніби на контрасті до наукових викладок та міркувань, автор наводить кілька цікавих фактів, які з іншого ракурсу, йдучи від повсякденного життя, ілюструють та підтверджують зроблені висновки. Ось одна з таких ілюстрацій.

Напевно, нікого не залишила байдужим трансльована нещодавно світовими 4D-каналами зворушлива історія підпільного торговця неліцензованими ґаджетами з магаданського табору снігових байкерів. Можливо, не всі звернули увагу, але у відповіді на запитання, з чим він пов’язує своє майбутнє, герой використав, окрім ненормативної лексики, абревіатуру КПЗ, що, як відомо, є міжнародно визнаним скороченням від «кафедри програмного забезпечення».

З Днем народження, Кафедро!