Вітальна ода

Пролинуть віки, сплине в Леті водиці багато,

У в центрі світів, у шалену космічну грозу

Попросить дитя: “Розкажи про Георгія, тату!”

І батько розкаже, змахнувши набіглу сльозу.

“В далекі часи, коли люди були майже дикі,

Жили ледь сто років, ще й спали третину життя,

З’явився титан і звершив свої справи великі –

В Галактиці нашій не буде йому забуття!

Він силою духа і ще там одним елементом,

Викручував стержні і плити бетонні ламав,

Без жодних зусиль розправлявся з крутійським моментом,

І домішок хмари в далеку міграцію гнав.

Не сина зростив він, а двох, та ще безліч невласних,

Не хату звичайну – звів кафедри храм залюбки,

А замість дерев посадити зумів своєчасно

Лісок кандидатів, міцних, як зелені дубки”.

Туманності рвуться, тремтять перелякано зорі,

Гасають комети, геть зовсім відбившись від рук,

І скаже дитина: “Я буду таким, як Георгій!”

А батько всміхнеться: “Я вірю у тебе, малюк!”