У лютому 1986 року на кафедрі прикладної математики, де я працював інженером, з’явилася студентка-практикантка Галя Ляшенко. Кілька місяців ми не звертали один на одного жодної уваги, і раптом у травні (пізня весна! ) виник взаємний інтерес. Правда, часу на щось серйозне виявилося надто мало, і Галя поїхала до себе на Вінниччину. Того літа ми з товаришами планували мотопробіг Україною, і підкоригували його так, щоб заїхати в село Білоусівка Тульчинського району. Потім я з’їздив у Вінницю, куди Галя одержала скерування, ще раз у село – і 7 листопада ми одружилися. Відтоді вже стільки років разом.

Моя дружина сьогодні працює державним службовцем, навіть стала невеличким начальником. Попри те, що ми доволі різні за характерами (хоча, можливо, це й тримає разом згідно з фізичними законами ), маємо спільні захоплення, зокрема любимо читати книжки. Я дуже шаную думку дружини щодо окремих письменників та їхніх текстів, і якщо вона каже, що їй подобаються, наприклад, твори Ігоря Желема чи Тимура Литовченка, то я ще більше впевнююся, що це хороші фантасти.

Моя донька Наталя народилася 28 жовтня 1987 року. Пригадую, як привезли з пологового будинку таку мацюпусічку, в якої розміри кулачків були меншими за товщину мого великого пальця , і ми не знали, що з нею потрібно робити. Але пройшов час, і вона виросла у симпатичне дівча, моє щастя і радість. Нещодавно вона закінчила факультет іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка за спеціальністю «англійська філологія» і сьогодні працює викладачем англійської мови у Львівській національній академії мистецтв.

Про дітей у нас на Заході є такий вислів: «добре мати спочатку няньку (дівчинку), а потім ляльку (хлопчика)». Це стовідсоткова правда! В цьому я впевнився після того, як 12 серпня 1990 року народився мій син Віталик: яку величезну допомогу молодим батькам може надати навіть ненабагато старша донечка! І тепер вже мій син – випускник все того ж факультету прикладної математики та інформатики Львівського національного університету імені Івана Франка, де вчився і я! І працює програмістом – як колись починав і я! Так що можу з усіма підставами стверджувати, що недаремно кожен батько хоче мати сина: це – продовжувач твоєї справи і твого роду!

А взагалі міцна, дружна і щаслива родина – це одна з найважливіших речей у житті, а може, й найважливіша. Колись я наївно вважав, що кожен сам творить своє сімейне щастя, однак тепер, маючи вже чималенький досвід, твердо переконаний: це неможливо без сприяння якоїсь вищої сили: чи то Бога, чи то Долі, чи просто Щасливого Випадку – вибирайте, кому що до вподоби! До мене ця сила була прихильною… Отож, у сімейному житті я вважаю себе щасливою людиною. Хто б іще підкинув трохи більше літературно-видавничого щастя і бодай невеличку валізку грошей великими купюрами…