Віталій Карацупа, Олександр Левченко
Минуле  української фантастики (кінець радянського періоду)

Під завісу радянського періоду в історії України, на переламі періоду «застою» і «перебудовних» часів в українській фантастиці з’являються нові імена. Видавництва «Веселка» та «Молодь» починають інтенсивніше видавати книжки молодих авторів, зокрема, виходять роман Лариси Копань «Пульсари» (1983), збірки оповідань Михайла Ларіна «Формула щастя» (1983), Дмитра Глушенка «Полювання на мустангів» (1983), Петра Коломійця «День сірої хвилі» (1984), Миколи Головіна «Дисертаційний прорахунок» (1985) тощо. Із цієї новітньої хвилі українських фантастів виокремимо найвизначніші імена.   (фрагмент)

«Український фантастичний оглядач (УФО)», № 4 (10), 2009

Віталій Карацупа, Олександр Левченко
Минуле української фантастики (Олександр Тесленко)

У попередній статті було згадано, що новий період в українській фантастиці став часом появи авторів, які відразу стали орієнтуватись на всесоюзну читацьку аудиторію і вважати себе радянськими, а не українськими фантастами. «Застійні» сімдесяті жорстко, а то й просто жорстоко перевіряли творчу молодь на патріотизм, і несолодко доводилося тим, хто не поспішав зрікатися свого коріння і ставати «советским человеком». Тим красномовнішим є той факт, що однією з найвизначніших постатей нового періоду в українській фантастиці став уродженець «інтернаціонального» міста Донецька Олександр Тесленко.   (фрагмент)

«Український фантастичний оглядач (УФО)», № 3 (9), 2009

Віталій Карацупа, Олександр Левченко
Минуле української фантастики (Віктор Савченко, Олег Романчук)

Як було сказано у попередній статті, більшість представників нового періоду в українській фантастиці відзначилися у цьому жанрі переважно окремими творами. Однак були й письменники, для яких творення фантастики стало головним у їхній літературній діяльності, принаймні до новітніх часів розвалу всієї книжкової справи в Україні. Це, зокрема, Віктор Савченко та Олег Романчук. Крім того, у цей період з’явилося кілька справді «чистих» фантастів, які відразу стали орієнтуватись на всесоюзну читацьку аудиторію і вважати себе радянськими фантастами.   (фрагмент)

«Український фантастичний оглядач (УФО)», № 2 (8), 2009

Віталій Карацупа, Олександр Левченко
Минуле української фантастики (Новий період)

Відлік нового періоду в українській фантастиці варто розпочати від першої половини 60-х років ХХ століття. Це був час завершення хрущовської політичної «відлиги» (після сталінських «морозів»), коли жорстка тоталітарна система Радянського Союзу допускала певну лібералізацію в усіх галузях життя, зокрема й у літературі, і повернення до практики «закручування гайок», хоча й у слабшій формі. Деякі вже відомі письменники почали звертатись до фантастики як до літературної сфери, де можна було почуватися вільніше, ніж деінде (наприклад, Юрій Щербак), інші стали розвивати започаткований попередниками жанр гумористичної фантастики (Микола Білкун) та впроваджувати її у дитячу літературу (Юрій Ячейкін), хтось брався до створення фантастики на продовження науково-популярної діяльності (Наталя Околітенко).   (фрагмент)

«Український фантастичний оглядач (УФО)», № 1 (7), 2009

Віталій Карацупа, Олександр Левченко, Юрій Шевела
Минуле української фантастики (Олесь Бердник)

Видатною фігурою української фантастики не лише повоєнного періоду, але й «усіх часів» загалом, родоначальником жанру фантастичної феєрії, Провідником Української Духовної Республіки, духовних республік народів Землі та Зоряного Братства людей, творцем світлих і радісних фантастичних світів був, є і залишиться Олесь Бердник. Доля – чи, точніше, радянська дійсність, ласкава до лояльних мрійників, але сувора до правдолюбних, – то підносила його на вершини слави і благополуччя, то кидала на дно забуття і нестатків, уже не кажучи про в’язниці й табори. Його книги ніколи не залежувались на прилавках книгарень чи полицях бібліотек, але настав час – і вони зникли звідти як «ідеологічно шкідливі», щоб за кільканадцять років знову повернутися. Олесь Бердник – це знакова постать української фантастики.   (фрагмент)

«Український фантастичний оглядач (УФО)», № 4 (6), 2008

Віталій Карацупа, Олександр Левченко
Минуле української фантастики (Микола Дашкієв, Микола Руденко, Юрій Бедзик)

Долі інших відомих українських фантастів післявоєнного періоду склалися по-різному. Микола Дашкієв прожив порівняно коротке життя, проте був визнаний та заслужено оцінений владою, і широкі кола читачів знали його як письменника-фантаста. Микола Руденко довгий час залишався ідейним комуністом, лояльним до радянської системи, однак зрештою виступив проти неї, був репресований, а після звільнення змушений емігрувати. Проте вже настали нові часи, і письменник зміг повернувся на Батьківщину, ставши відомим для більшості співвітчизників як дисидент.   (фрагмент)

«Український фантастичний оглядач (УФО)», № 3 (5), 2008

Віталій Карацупа, Олександр Левченко
Минуле української фантастики (Василь Бережний)

Інший видатний український фантаст післявоєнного періоду – Василь Бережний – на відміну від Володимира Владка розпочав серйозну літературну діяльність вже справді після війни, хоча своє перше науково-фантастичне оповідання «Планета житиме» написав ще в середині 30-х років минулого століття. Трудова біографія Бережного розпочиналася подібно до його старшого колеги: спочатку був журналістом, писав статті, документальні нариси, потім – оповідання та повісті про трудові будні радянських людей, і лише згодом став працювати у жанрі наукової фантастики, де досягнув найбільших успіхів як письменник і завоював любов та визнання читачів.   (фрагмент)

«Український фантастичний оглядач (УФО)», № 2 (4), 2008

Віталій Карацупа, Олександр Левченко
Минуле української фантастики (Володимир Владко)

Отож, як було вже сказано, для українських письменників довоєнного періоду творення літератури фантастичного жанру не було «справою життя», а лише «доважком», здебільшого доволі скромним, до основних, «серйозних» творів. Проте їхня спадщина стала міцним літературним фундаментом для фантастів наступного покоління – Володимира Владка, Василя Бережного, Миколи Дашкієва, Олеся Бердника та інших.   (фрагмент)

«Український фантастичний оглядач (УФО)», № 1 (3), 2008

Віталій Карацупа, Олександр Левченко
Минуле української фантастики (довоєнний період)

Напевно, зайве черговий раз нагадувати, у якому стані перебуває сьогодні українська фантастика на своїй історичній Батьківщині. Проте й тим, хто з ностальгією згадує минулі часи, хочеться нагадати: займатися фантастикою в Україні завжди було справою якщо не цілковито ганебною, то принаймні негідною справжнього письменника. І все ж, незважаючи ні на що, фантасти у нас не переводились.   (фрагмент)

«Український фантастичний оглядач (УФО)», № 2, 2007